«Боже, дякую (εὐχαριστῶ) Тобі, що я не такий, як решта людей…» (Лк 18:11)
Якщо моя євхаристія є лише про мене ― це не євхаристія.
Якщо я дякую, що маю те, чого ще не мають інші, або «славабогу» не такий як «ті» – це не подяка.
Якщо я дотримуюсь усіх заповідей, вивчив усі догми, прочитав ― надцять разів Святе Письмо, прослухав усі реколекції, відвідав усі храми, але далі ділю людей на лівих та правих, на нас та «їх» (грабіжників, неправедних, перелюбців, список можеш дописати сам…), Добру Новину я поки що не збагнув. Вона не для мене, вона саме для “тих», для грішників…
Добра Новина, якщо вона справді Добра, є для грішників, відкинутих, забутих, усіх «тих», хто боїться піднести свій погляд.
Добра Новина, якщо вона справді Добра, є тоді, коли я зможу стати на коліна, щоби побачити опущені очі тих, які ще не вміють дивитися вгору (Лк 18:13), щоби він чи вона у моєму погляд могли побачити Небо, яке не засуджує, не ділить, не відкидає, не проклинає.
У моїх очах може бути чиєсь Небо.
У моїх словах може бути для когось Добра Новина.
У моїх руках може бути милосердя, яке не відпихає, а пригортає, не ранить, а лікує.
